Студентські історії. Деякі історії з гуртожитку

Коли я був студентом, то я не жив в гуртожитку, але часто там бував.
Мій колега на роботі коли вчився, то він жив в гуртожитку і розповів кілька смішних історії з життя гуртожитку.

Історія перша.
Ми всі памятаємо попередній економічний кризовий періoд (більш ніж 5 років назад), коли масово відключали світло. То от як раз відключили світло в гуртожитку "Львівської політехніки", коли по телевізору показували футбол. Це призвело до того, що всі студенти почали робити великі безпоряки: з вікон викидували телевізори, і все інше майно з кімнати. При цьому ще й те що горить - підпалювали. На ці безпорядки приїхала міліція на "бобику". То одні студенти взяли і перекинули цю міліцейський автомобіль. Як би я знав, хто це зробив, я би поставив би цим студентмам за це ящик пива. От молодці хлопці. Супер. Так завжди тримати.

Історія друга
Ця історія подібна до першої. Виявляєтеся, що в студентських гуртожитках є таке явище як "дідівщина" (як в армії). То ось мій колега по роботі розповідав, що коли він вчився на першому курсі і жив у гуртожитку, то коли було наступне вімкнення світла, то старшокурсники забрали в нього матрас, піпалили і викинули цей матрас з вікна.

Студентські історії. Гівно

Сьогодні я згадав свої студентські роки, хоть ще недавно був я студентом.
Я думаю що студентське життя - це найкращий період для кожної людини.
Тому буду в своєму щоденнику писати різні історії зі свого студентського життя.
Історія перша.
Ця історія має назву "Гівно".
Так саме гівно або кака.
То почну.
Одного разу мій друг приніс в аудиторію гівно. Так, саме гівно. Але це гівно він купив в магазині. Тобто це не справжнє гівно, а пластмасове. Тобто це такий виріб з пластмаси, який має форму і колір гівна. Також до цього виробу ще продається спеціальний дезорант, який придає ще запах справжнього гівна. Але мій друг цей дезорант не купив. Для ефекту вистачає самого гівна.

Так ми спочатку пожартували з дівчатами - в аудиторії ми це гівно підкинули під парту, де сиділи дівчата. Жарт досить вдався і дівчата побачивши гівно пересіли в іншу частину аудиторії.
Потім ми поклали це гівно на стілець викладача. І нам вдалось "розвезти" викладача. Коли вигладач ввійшов в аудиторію, то звичайно він побачив гівно і дуже розгнівався. Почалась так звана метушня... Закінчилась ця метушня тим, що викладач сказав старості винести стілець з гівном і викинути. Звичайно староста виніс стілець на коридор, але гівно не викинув, тому що за нього мій друг заплатив гроші. Більше ми гівно в Політех не приносили.

Поляронівські собаки

Біля Полярону живуть собі собаки. Є такі що на самому Поляроні. Один собака - це вівчарка Рекс, що біля прохідної. Другий собака - це в Сала біля офісу на прив'язі.
Є ще дві собаки - дворняги. Ці собаки бігають біля мийки автомобілів і завжди біжать за мною і гавкають на мене. При тому та менша сучка тихенько підкрадеться до мене десь на метр і тоді гавкає - щоб злякати людину.

Хоть на інших людей ці собаки не гавкають, а чому на мене гавкають, я не знаю.

Мене "кинули"

Вчора мене розвели як останнього лоха. При тому мене кинули на телеканалі "Перший український" аж на 45 грн.

Це було так:

Я в суботу поїхав у село, і теща мені каже, що є така програма на телеканалі "Перший український", яка називається "Золота скринька" (точно не памятаю). Так от - ця телепрограма пропонує глядачам вгадувати слово з букв, які представлені на екрані телевізора, і за це отримувати гровий приз. Слова дуже прості, які без проблем можна визначити. При цьому дзвінок з моб. телефону коштує 7 грн./хв і більш ніж 1 грн. за зєднання. Але коли до них дзвониш, то дозвонитись не можливо, але з рахунку мобільного все одно знімається сума, яка більша за 8 грн. От такий лохотрон дітки. І при цьому - на телеканалі "Перший український". Я зробив кілька дзвінків і ні разу не дозвонившись з мого рахунку пропало більш ніж 45 грн.

Не попадайтесь на такі лохотрони.

Як втратили зятя

Хочу з сьогоднішнього дня відкрити в щоденнику рубрику "Сільські історії", в якій я буду писати різні кумедні історії, які трапляються в селі.

Так історія перша "Як втратили зятя".
Це трапилось в селі "Підгірці" Львівської обл., де народилалсь моя дружина.
Так жили собі чоловік і дружина з тестем і тещею. Жили собі так. Обробляли город, тримали скотину та мали садок біля хати. Але тещі захотілось жити краще і вирішили теща з тестем поїхати на заробітки до Москви. З собою взяли ще затя, щоб більше заробити грошиків. Але зять в Москві знайшов москвичку і не захотів вертатись додому і вирішив жити в Москві з москвичкою, як його не умовляли. Теща і тесть приїхали в село без зятя.

Про цю історію все село "гуділо" кілька років.

Я водій

На цьому тижні я почав вести новий свій щоденник
Я водій, де я буду писати про все, що повязане з водінням авто та автомобілями.

Совэтські фільми

Останнім часом мені стали подобатись "совковські" фільми.
Наприклад, фільм "Служебный роман". Раніше мене цей фільм дратував. А зараз я з задоволенням його дивлюсь як комедію.

От ще одна ганьба мені: щось в мене в свідомості проявляється ностальгія за совєтськіми часами.